Як дбати про себе у професії терапевта травми?

Робота з травмою може сильно роздробити нас ізсередини. Уже сама терапевтична робота за своєю суттю вимоглива, але робота з травмою може буквально — психологічно й фізіологічно — нас виснажити. Адже наші нервові системи безперервно налаштовуються на фізіологічний стан іншої людини, реєструючи — також без участі нашої свідомості — чийсь спокій, чиюсь радість, але й чиюсь знервованість і відчуття жаху. Тож ми постійно заражаємося психофізіологічними станами одне одного — у бік більшої врегульованості й у бік розрегулювання. Зовсім непомітно ми можемо в такий спосіб віддалятися від свого благополуччя, втрачати охоту до своєї роботи, а зрештою — вигорати в ній.

Я пишу цей текст про гігієну роботи з травмою не для того, щоб усіх нас налякати. Я пишу його для того, щоб ми не применшували впливу роботи з травмою на нашу нервову систему й наше тіло. І щоб ми подивилися на свою роботу у справді довгій перспективі, а не закінчували її раптово, рано і у виснаженні (або в гіркоті). Способів дбати про себе я зібрала у своєму списку багато — щоб ми знали, що є з чого вибирати, а не для того, щоб наш перфекціонізм казав нам, як мало ми робимо.

Турбота про себе — це пригода. Отже, починаймо:

  1. Рухайся. У мікромасштабі — між сесіями і в макромасштабі — у час після роботи. Травма — це нерухомість. Цю нерухомість носять у собі тіла травмованих людей. І цією нерухомістю ми, терапевти, заражаємося (повторюся) також неусвідомлено. Тож обов’язково вставай між сесіями (особливо онлайновими), сходи по воду (пити достатньо води — теж важлива звичка), зроби кілька присідань. Виконай кілька рухів зліва направо і навпаки (обов’язково перехресних). Струси напругу з усього тіла. Розслаб м’язи довкола рота, щелеп, очей (мікромасаж кутиків очей теж підійде). Після роботи май бодай хвилину руху. Не обов’язково одразу бігти півмарафон: поратися по дому, гуляти з собакою — це теж рух. І увага — роби цей рух із виразним наміром, наприклад: «зараз, ідучи, я роблю це, щоб дати врегулюватися моїм розрегульованим емоціям», «зараз я осідаю», «зараз я даю собі трохи руху, щоб моя нервова система могла повернутися до себе».

  1. Будь стабільним. Травма — це також хаос і дезінтеграція — на психологічному і фізіологічному рівнях. Вир травми може втягувати й поглинати нас у діаді «клієнт — терапевт» (як я почула колись на навчанні Somatic Experiencing — «травма має ще й свій магнетизм»). Практикуй стабільність. Вчися технік заземлення і центрування. Стабілізуй себе через дихання, через міцну поставу тіла. Скористайся улюбленою ефірною олією (мій найулюбленіший стабілізаційний аромат — «Balance» від Doterra, але це може бути й звичайна соснова олія з крамнички на розі). Уявляй себе з міцним корінням. Для стабільності знадобляться й сильні глибокі м’язи. Йога, пілатес, будь-яка інша активність, яка їх зміцнює, справді, СПРАВДІ допоможе тобі в роботі терапевта. 

  1. Давай нервовій системі знак, що твоя робота на цей момент закінчилася. Травма — це позачасся і безмежжя. Після травми ми маємо відчуття, що вона лишила тінь на всьому, що з нами стається,  і що її вплив на наше життя ніколи не закінчується. Буває, що це безмежжя і позачасся анексує й життя терапевта. Давай своїй нервовій системі знаки, що робота справді закінчилася. Скажи це собі вголос або подумки. Переодягнися в домашнє. Випий чаю, який відділяє час роботи від часу після роботи. Пильнуй структуру свого дня і поділ «робота/родина/мій час» (або будь-яку структуру, яку маєш). Плекай ритуали, пов’язані з часом після роботи. Можеш також мати виразний ритуал, що розпочинає роботу (у мене це завжди запалена свічка і заварена матча).

  1. Пам’ятай про буферні зони/зони переходу між роботою і життям після роботи. Якщо тільки це можливо, подбай про те, щоб твоя нервова система могла у власному темпі (а не різко) змінювати перспективу — з тієї, що зосереджена на роботі, на іншу. Посидь хвилину в машині, перш ніж увійти до дому, повного людей. Прийми душ. Пройдися пішки замість під’їхати громадським транспортом, щоб подовжити час налаштування на іншу площину життя. Буферні зони дають нервовій системі змогу попрощатися з тим, із чим треба попрощатися, і привітати те, що надходить (тоді як травма — цілковита протилежність: вона змушує людину стати віч-на-віч із чимось, що приходить раптово і без її згоди). 

  1. Травма топче наші межі. Часом саме це ми можемо переживати в роботі з чиєюсь травмою. Плекай і підтримуй своє відчуття окремішності. За потреби повертай собі відчуття меж фізично — міцно стисни свої плечі, злегка напруж м’язи — або символічно — накрийся ковдрою/бар’єром. Пильнуй часові межі сесій: вони теж люблять розтягуватися під безміром травми. 

  1. Терапія і супервізія. Психотерапія — це лікувальна дія. Проте у випадку терапевтів травми вона буває ще й дією профілактичною. Виконувати цю роботу без регулярного прибирання у власній голові видається мені просто небезпечним. Іди на терапію! А ще супервізуй свою роботу в супервізора, який викликає в тебе відчуття безпеки і з яким, як ти знаєш, можна поділитися своїми сумнівами й навіть помилками. Немає нічого гіршого за відчуття самотності чи сорому в роботі з травмою. 

  1. Навчайся і май межі в навчанні. Дочитуй. Підвищуй кваліфікацію на курсах і воркшопах (ідеться не лише про знання, ідеться про зростання у стосунках і через стосунки). Але також цінуй те, що вже знаєш і вмієш. НЕМАЄ однієї, магічної методики роботи з травмою; метод, у якому ти працюєш, — якщо тільки ти віддаси йому свій час і серце — теж ефективний (за умови, що це метод, підтверджений наукою і клінічною практикою). Трава завжди зеленіша там, де нас — у сенсі навчання — ще немає, але повір мені: ти не знайдеш там того, що шукаєш. Те, чого ти шукаєш, знайдеться у твоїй внутрішній роботі, розвитку, покорі, рішучості й креативності. А не в чергових 30 000 злотих, витрачених на курс.

  1. Будь певним того, навіщо ти працюєш із травмою. Який найглибший намір цієї роботи? Цей намір дає тобі розквітати чи марніти? Яка цінність стоїть за твоєю роботою з травмою? Робота з травмою без внутрішнього стрижня цінностей — це біг просто до фінішу вигорання.

  1. Живи повним життям поза кабінетом. Не ідеальним, а саме повним. Робота — це лише (і аж) робота, частина життя, яке значно ширше й багатше, ніж перебування у професійній ролі.

Успіхів <3.

Сабіна Садецька

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Prev
Про екзистенційну окремішність

Про екзистенційну окремішність

А що, як можна прожити життя в повній психологічній окремішності?

Next
Про те, що травми зовсім не мусять бути великими, або про книжку «Малі травми»

Про те, що травми зовсім не мусять бути великими, або про книжку «Малі травми»

«Мозок поводиться як іще один м’яз нашого тіла: якщо користуватися ним без

У цьому розділі немає даних
У цьому розділі немає даних
You May Also Like