Як психотерапевт може дбати про себе? (і робити щось більше, ніж абсолютно обов’язкова супервізія та релаксація після сесій)

Розділи/етапи навчання, присвячені психогігієні самого терапевта, бувають розчаруванням. Вони ніби стосуються ідеальних умов праці та терапевтів, які не стикаються з власною вразливістю. Паперові рекомендації для паперових психотерапевтів. Найчастіше нам радять супервізію (але ж на супервізії частіше говорять про випадки, а не про особу терапевта), власну терапію (і дуже добре, на мою думку, кожен із нас, психотерапевтів, має її пройти; але ж ми не можемо все життя бути на психотерапії) і техніки релаксації (і знову — в теорії варто знати дихальні техніки, прогресивну м’язову релаксацію та інші більш чи менш застарілі методи розслаблення; проте в житті не йдеться про те, щоб вміщати понад міру, а розслаблення мати за стратегію ремонту після надмірного напруження). 

Надворі 2026 рік, у нашій роботі багато що змінилося. Від часів пандемії ми як психотерапевти маємо подвійне завдання: працювати з людьми, на яких безупинно впливає цей шалений світ, і вмістити власний неспокій, що випливає з життя в тому самому шаленому світі. Коли нашими життями прокочуються пандемії, війни, терористичні загрози, геноциди (а ми ж думали, що «ніколи знову»), кібервійни, напади з ножем, інфляція, політичний хаос і падіння авторитетів, взаємні образи відомих психологів у соцмережах — усе це зачіпає і терапевта, і клієнта. Одночасно. Немає «ми» і «вони». Божевілля світу так само протікає крізь серце клієнта і терапевта. 

Турбота психотерапевтів про себе у 2026 році — це не питання рекомендацій. Це навіть не профілактика. Це нагальна необхідність заопікуватися собою тут і тепер. Хоча більшість зусиль психотерапевтів і так спрямована на турботу про інших. Принагідно: не дайте себе переконати, що психотерапевти — це професійна група неуважна, цинічна, байдужа до своїх клієнтів (припускаю, що таких випадків трохи є, але це радше винятки, які підтверджують правило). Психотерапевти становлять, мабуть, щонайменше половину мого широкого кола знайомих і друзів. Це люди, які присвячують свій вільний час, свої гроші, свої сесії психотерапії тому, щоб зрозуміти, як найкраще служити світові, який страждає. 

Проблема, однак, у тому, що у 2026 році психотерапевт теж страждає. І супервізії, власної терапії, уважного дихання замало. Кожен із нас потребує для психогігієни чогось більшого. Я хотіла б поділитися своїм «більшим» (хоча підказки написані в другій особі, це мої підказки самій собі, раджу тобі розробити власні). Ось моє «більше».

  • Май свій намір щодо своєї роботи. І щодо кожної окремої сесії з клієнтом. Якщо сідаєш працювати з іншою людиною, завжди запитуй себе: «навіщо я тут?», «що я хотіла б творити в просторі цієї сесії?». Інтенційність — антидот проти хаосу.
  • Помічай лінію часу процесу психотерапії. Ідеться не лише про її концептуалізацію та оновлення. Ідеться про те, щоб дозволити собі помітити зміни, які відбулися в житті клієнтів завдяки психотерапії. Повертайся до початкових нотаток із сесій, щоб побачити, що змінилося (перевантажена психіка жартує з нами, коли йдеться про помічання конструктивного впливу нашої роботи). Створи простір для задоволення від роботи (бо ти забуваєш про це у вирі чергових терапевтичних справ, якими треба заопікуватися).
  • Визнання реальності — фундамент благополуччя. Тож визнай, що твоя робота важка, що в ці часи її виконувати складно, і що жоден процес не виглядає так, як у мудрих лекціях на ютубі (подумай також про те, щоб не слухати цих інтерв’ю). Немає такої кількості науковості психотерапії, яка забрала б із неї труднощі, що випливають із зустрічі двох людських істот, дуже вразливих до страждання. Немає протоколу, який вилікує хворий світ. Немає техніки нейтралізації болю, який ми всі носимо в собі. Визнай це «немає». І старайся у своїй роботі, як можеш (але пам’ятай про те, щоб залучатися в роботу, а не виснажливо для себе в ній надриватися).
  • Метаболізуй свою роботу творчо. Малюй, співай, фотографуй, описуй її — з метарівня, з рівня власних відкриттів, правил, підказок для розвитку — у своєму щоденнику. Шукай для своєї роботи корисні метафори. А ще важливіше — перевіряй, чи метафори, якими ти вже користуєшся, справді тобі служать. 
  • Донесхочу обмірковуй відповідь на запитання: «На що я маю вплив у цій ситуації?». Визнай брак свого впливу (наприклад, на війни у світі або на рішення, які тобі не належать).
  • Стережися почуття провини й сорому. Хронічно засоромлений психотерапевт — це пряма дорога до професійного вигорання.
  • На сесії керуйся правилом: 50% уваги — клієнтці, 50% — собі (і не переймайся, що увага буде надто довго на тобі, вона й так майже весь час буде з клієнткою). Запитуй себе: «Що відбувається в неї? Що відбувається в мене? Що відбувається між нами?».
    • Рухайся під час сесії. Змінюй позу. Потягуйся. Дозволь собі поворот тіла, розслаблення щелепи, відпускання напруги довкола рота, очей, вух. Наші постуральні звички віддзеркалюють історію наших життєвих навантажень. Час від часу обнуляй її. Твоя напруга під час сесії нічим не прислужиться ні тобі, ні клієнтові.
    • Помічай, куди ти спрямовуєш погляд на сесії, коли стає важко. Твоє самопочуття пов’язане з тим, як ти в цю мить дивишся (менше з тим, куди саме ти дивишся). Розслабляй м’язи очей, дозволь поглядові опуститися в місця, які тебе розслаблятимуть.
    • Дозволяй собі зітхати, позіхати, мугикати під час сесії. Буде корисно, якщо клієнт знатиме, наскільки регулюють саме ці саморегуляційні реакції організму (можливо, завдяки цьому він сам охочіше ними користуватиметься).
    • Пам’ятай про межі. Тобі не треба вбирати енергію кожного жалю, протесту, розчарування клієнта. Кажи цим почуттям свідоме «стоп». Напруж на мить м’язи (а потім розслаб їх) так, щоб відчути окремість того, що йде від клієнта, і тебе.
    • Викликай у собі відчуття своєї ідентичності. Ти — це ти. Інша людина — це інша людина. «Де в тілі ти найбільше відчуваєш свій центр?» «Як ти можеш відчути більше зв’язку з клієнтом, але й більше своєї окремості? Яка поза цьому більше сприятиме? Який ритм дихання? Яка думка?»

    • Акцентуй перерви між сесіями. Давай своїй психіці й тілу знати: «кінець роботи в цю годину/у цю половину дня/на цьому тижні». Май ритуал переходу між черговими сесіями/днями/тижнями.

    Розділяти з іншою людиною найінтимніші простори її душі — це привілей. Проте водночас це надзвичайно складне завдання. Особливо тепер, у момент написання цього тексту. Тримаю за тебе кулаки в цій професії!

    Сабіна

    Залишити відповідь

    Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

    Prev
    На які запитання тобі потрібно знати відповідь, беручи участь у психотерапії?

    На які запитання тобі потрібно знати відповідь, беручи участь у психотерапії?

    Я не закриваю цього переліку запитань

    Next
    Про план-мінімум для нашого благополуччя

    Про план-мінімум для нашого благополуччя

    Наш розум — максималіст

    У цьому розділі немає даних
    У цьому розділі немає даних
    You May Also Like