А що, як після виходу з дому зі мною станеться щось погане? Як підтримати стривожену голову в часи безперервного стресу

Важко вчитися, будувати дружні стосунки, творити й мріяти, коли наша голова безперервно продукує негативні сценарії. А моментів, що породжують тривогу, останніми роками в нас безліч. Тривога просочується в наше життя — непрохана — через екрани телефонів, екстрені сповіщення та сповнені напруги розповіді людей довкола. І навіть якщо нам живеться відносно добре, наш спокій постійно порушує думка «а що, як саме сьогодні…».

І ні, проблема тут не в тривозі (адже емоції — це просто механізми, які дають нам змогу підтримувати нашу біологічну та екзистенційну рівновагу). Проблема — у безперервній присутності цієї тривоги. Наша нервова система любить короткі стресові ситуації та швидке впорання з ними. Значно гірше вона дає собі раду зі стресовими ситуаціями, що тягнуться тижнями, місяцями, роками. Саме тому я вирішила записати для вас кілька підказок про життя в обіймах безперервної, паралізуючої тривоги. Можливо, ви знайдете в них бодай одну корисну думку.

  1. Орієнтування — протилежність тривоги (і важливий механізм саморегуляції). На жаль, у XXI столітті ми в багато способів відучуємо нашу нервову систему орієнтуватися. Ми більше роззираємося у світі інстаграму, ніж у фізичному світі, фантазуємо, розмірковуємо, займаємо свою увагу чим завгодно, тільки не фізичним світом. Тому важливий антидот проти тривоги — повернення уваги до «тут і тепер» і зосередження на наших відчуттях замість нашої фантазії, що мчить у хибний бік. Отже — навіть зараз, читаючи цей текст, — повільно роззирнися світом, який тебе оточує. Виробляй у собі звичку орієнтуватися в усіх нових ситуаціях. Коли заходиш до кімнати — спокійно роззирнися довкола. Сідаєш у потяг — оглянь купе, вагон і те, що відбувається за вікном. Коли на роботі до тебе підходить незнайома людина — дай собі час придивитися до неї. Добре зорієнтована нервова система не так сильно піддаватиметься уявленням, що походять із твого розуму. (Про важливість тренування орієнтування в ситуаціях екстремального стресу розповідала на своєму воркшопі також Імке Гансен, яка щодня працює в Україні, в умовах безперечно небезпечних. А за перше речення цього пункту дякую Клаудії Грабській).
  2. Довіра до власної нервової системи дає нам змогу відчувати підтримку, що йде зсередини (а не лише чекати її ззовні). Наша нервова система еволюційно «спроєктована» так, щоб виводити нас із менших і більших халеп. Вона прискорюється, сповільнюється, збуджує нас і заспокоює, щойно цього вимагає ситуація. Можна сміливо припустити, що — якщо в ситуації потенційної загрози буде можлива хоч якась реакція — наша нервова система обере найкращу для нас. Тож помічай упродовж дня моменти, коли ти нічого не робиш, а твоя нервова система регулює твоє буття у світі за тебе. Можеш навіть повторювати собі ці слова: «коли станеться щось справді страшне, моя нервова система знатиме, що робити».
  3. Регулярне помічання моментів безпеки — нейтральних або просто менш обтяжливих для нас — будує важливу внутрішню альтернативу тривозі. Можливо, ви вже читали в мене, що наше людське благополуччя сильно залежить від того, куди ми спрямовуємо свою увагу. Тривога любить захоплювати нашу увагу й вести її до страхітливих фантазій про майбутнє. Проте вона рідко дозволяє нам побачити, що ТУТ І ТЕПЕР безпечно. А саме ці моменти помічання безпеки дають нам змогу втишити наше психофізіологічне збудження. Це наш психічний прихисток у внутрішньому світі, сповненому напруги. Тож зауваж, навіть просто зараз, прояви спокою (і миру), стабільності, легкості, безпеки. Варто також — окрім самого помічання — сказати вголос або подумки: «це момент, у якому я почуваюся безпечно (або принаймні менш небезпечно)».
  4. Важливо переривати вир тривоги, перш ніж він повністю в нас розкрутиться. Наша тривожна реакція має свою типову, повторювану послідовність, а її етапи дуже швидко змінюють один одного. Коли помітиш, що у твоєму тілі та психіці запускається цей тривожний вир, — зроби щось протилежне тому, до чого привчилося твоє тіло. Якщо тривога велить тобі пришвидшитися — сповільнися. Якщо через неї ти горбишся — м’яко випростайся. Якщо твої долоні стискаються — розкрий їх і погладь себе по плечах. Поміть вир тривоги, визнай його й позбав автоматизму.
  5. Досвід внутрішніх меж дає нам змогу обмежити поширення тривоги тілом. Сильні емоції та мляве, «запале» тіло — безвідмовний рецепт нашої перевантаженості. Коли відчуваєш тривогу > увімкни відчуття меж. Напруж м’язи ніг, потупай, відштовхни долоню від долоні, міцно обійми себе руками й відчуй, як твоє тіло переживає емоції, але вони його не затоплюють. Можеш зауважити (навіть уголос): «моя грудна клітка відчуває багато напруги, а пучки моїх пальців — уже ні». Так само важливо плекати усвідомлення часових меж > «я зараз переживаю сильні емоції, але жодна емоція не триває вічно. це мине».
  6. Ми — на щастя! — більші за будь-яку нашу тривогу. А наше життя вмістить у собі тривогу, смуток, радість, полегшення і весь спектр проявів того, що ми живі. Тож поговори зі своєю тривогою. Скажи їй, що розумієш, чому вона приходить, але центр керування твоїм життям — це ти і твої цінності. Про що важливе говорить тобі ця тривога? Якби вона була повідомленням про твої цінності, то які це були б цінності? Чи каже тобі твоя тривога про те, що твоя родина та її безпека важливі для тебе? А може, для тебе важлива свобода й можливість вільно пересуватися світом? Тривога — як смуга світла, що освітлює речі, найважливіші для здоров’я твоєї душі. Поміть їх і подбай про них.

Нехай нам усім добре живеться в ці тривожні часи! Бережімо себе й творімо!


Сабіна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Prev
Про план-мінімум для нашого благополуччя

Про план-мінімум для нашого благополуччя

Наш розум — максималіст

У цьому розділі немає даних
У цьому розділі немає даних
You May Also Like