Дезорганізація буває етапом, що веде до реорганізації.
Важко запросити в життя нову якість, коли ми судомно тримаємося старого порядку. Якісній зміні в нашому житті часто передує дезорієнтація, відчуття, що ми вже не вміщаємося в рамки, якими описували самих себе, переживання втрати, якої (ще) не компенсує поява чогось нового.
Ми зростаємо через розставання. Із собою передбачуваними. З думками, які звучать порожньо й безособово (а колись визначали нас). Зі звичками, які, не зачепившись за новий намір, стають непотрібними декораціями.
Ми дозріваємо через втрати. Життя, яке не мало продовження. Ідентичності, залишеної позаду.
Ми вкорінюємося, торкаючись меж. На мить віддаючи контроль. Через плин, а не боротьбу.
Щоб привітати дорослість, нам часом доводиться знову зустріти драконів нашого дитинства*. Глянути їм просто в очі. І відпустити на волю.
На щастя (але з жахом).
Тримаю за нас кулаки в цьому процесі народження нового!
*дракони дитинства — це слова Ґлена Ґаббарда.
Я почула про них сьогодні від своєї терапевтки.