«Знання нас захистить», — почула я в університеті від Александри Тшецяковської, яка працює з дітьми з досвідом усиновлення. Пані Александра знала, що на нас як на майбутніх психологів найімовірніше чекає багато екстремально важких ситуацій. Контакт із нервовими системами, які завдаватимуть нам страждання. Відкритість перед чиїмось хаосом або закостенінням. Затягування у вир травми, в якому ми зовсім не хочемо опинитися і який не є нашим власним. Буття дзеркалом необов’язково того, що інша людина прагне в собі побачити.
Рік у рік я розумію слова Александри Тшецяковської дедалі краще. Для роботи в цій професії нам потрібне знання як опора, а іноді — як щит. Знання про себе — хто ми і ким ми не є, а також знання про механізми, що керують внутрішнім і зовнішнім світом людей. Саме це знання захистить нас від надто глибокого падіння в чиєсь сум’яття.
Екстремально важливо розмежовувати, що моє, а що твоє. У прекрасних речах і в жорстоких теж. Це можливо — серед іншого — завдяки постійному поглибленню своїх знань. І досвіду.
***
Воркшоп із Гайке Ґаттнар не був моїм першим воркшопом про трансгенераційні впливи на наше «тут і тепер». Проте це був воркшоп винятковий.
Ось кілька думок Гайке (у дуже вільному перекладі), які я хочу забрати із собою надовше:
- Секрет Somatic Experiencing — «не ставити забагато запитань, дозволяти собі делікатні зауваги».
- Робота, що включає трансгенераційний рівень, — це робота над поверненням миру (індивідуально і колективно).
- Неможливо розв’язати проблему за допомогою іншої проблеми. Коли в терапії з’являються сильні емоції, я не розпитую про ситуацію, я шаную те, що ця емоція є.
- Я можу вдивлятися в проблеми, як у дерева (і зіткнутися з деревом), або помічати проміжки між деревами і туди спрямовувати увагу.
- Безпечна прив’язаність — це страхування життя від травматизації.
- Дитина ще тільки мусить навчитися того, що вона — не те саме, що її поведінка.
- Когерентність — це співзвуччя внутрішніх ритмів людини. Люди також поєднані між собою ритмами.
- У людині легко розпалюється історія, яку вона не інтегрувала.
- Мозок не має прямого сполучення з правдою чи мораллю. Мозок уміє лише пояснювати речі. До свого мозку треба ставитися скептично.
- Із зустрічі двох травмованих людей може виникнути багато страждання, адже їхні внутрішні й зовнішні межі розтоптані.
- Сором призводить до того, що ми не бачимо інших людей (проєктуємо на них наші уявлення про них).
- Завмирання в якомусь почутті = травматизація.
- Завдяки кожному досвіду можна зрости. Але зростання не завжди означає щастя або те, що легке.
- Як це було б для тебе — побачити свого батька чи матір, які отримали б на початку життя таку турботу, якої потребували?
- Ти успадковуєш від своїх предків потенціал, а не їхню долю.
- Втрата батьківщини відбувається не лише ззовні, а й усередині. Чи твої предки бодай десь почувалися як удома? Аспект приналежності завжди має трансгенераційний характер.
- Ти можеш перестати підтримувати свого батька чи матір у спосіб, якого навчився в дитинстві. Але це не означає відсутності підтримки. Ти можеш підтримувати батька чи матір у цілком новий спосіб. Хто ти, коли перестаєш опікуватися стражданням своїх батьків?
***
Гайке, Імке, PSSE, прекрасні супутники цієї триденної подорожі — дякую <3.
Сабіна