Ось про що мені йдеться

Ідеться про те, щоб уставати вранці й дивитися з любов’ю на свій день, на своїх близьких, а чи не найбільше — у своє власне серце.

Ідеться про те, щоб не вступати у війни однієї людини, війни однієї думки, одного страждання, яке колись не дістало від когось прийняття і тепер мусить слати це страждання далі.

Ідеться про межі — щоб мій день був про те, що найважливіше у світі, а не про захист себе, про надпильність, про гіперзосередженість на тому, що світові привиділося про мене. Не займатися фата-морганою моєї особи.

Ідеться про те, щоб люди поруч зі мною зцілювалися, але не моїм коштом.  Щоб я так само зцілювалася поруч із собою, щоб лишала собі трохи (не трохи! безмір) своєї любові. 

Ідеться про те, щоб важке виносило вище, ніколи не нижче. І вже точно не до життя, на яке я дивлюся з відразою.

Ідеться про те, щоб більше не мусити зневажати лише тому, що колись зневажали мене. Зневага зупиниться тут, на мені, цієї миті.

Ідеться про те, щоб найважливіші люди у світі мали усмішку в очах, коли випадково зустрінуть мене на вулиці. Або коли ми бачимося щодня за сніданком. Насправді йдеться саме про цей сніданок. 

Ідеться про те, щоб не зливатися з абияким, цинічним, із «усі так роблять».

Ідеться про те, щоб мені хотілося якнайкраще використати те найцінніше, що я назбирала в житті. Щоб мені хотілося посіяти зерна, хоч я й не маю певності, чи і коли вони проростуть і чи встигнуть на те, що з них виросте, мої діти або діти моїх дітей.

Ідеться про те, щоб бути творчою, а не безупинно відтворювати те, як навчив мене жити не надто делікатний світ. 

Ідеться про те, щоб бути безстрашною, бо хоч світ і лякатиме мене, моя роль — міцно стояти на землі й помітити, що світ боїться більше, ніж я.

Ідеться про те, щоб часто бувати в лісі. Щоб мати ліс у собі й довіряти, що і в лісі є трохи мене.

Ідеться про великі запитання і про те, щоб не надто прив’язуватися до відповідей. 

Ідеться про прощення — собі, їм, кожному. Ми не знали, що робимо. Але вже знаємо. Тепер можемо робити краще. 

Ідеться про те, щоб пильнувати — робити краще.

Ідеться про густе, добре життя.

Ідеться про те, щоб не надто перейматися собою.

Ідеться про зв’язок і окремішність.

Ось про що мені йдеться.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Prev
Про невпинну покору і безстрашну довіру до власного досвіду в роботі психотерапевта

Про невпинну покору і безстрашну довіру до власного досвіду в роботі психотерапевта

Я працюю терапевтично вже понад десять років

Next
Пам’ять, якої ми не пам’ятаємо

Пам’ять, якої ми не пам’ятаємо

Не всі наші спогади мають вигляд образу (фільму?

У цьому розділі немає даних
У цьому розділі немає даних
You May Also Like