Ти психотерапевт(ка), і терапія травми — не твоя спеціалізація. Буває. Буває і так, що хтось не має про терапію травми жодного уявлення, і так, що хтось зі свіжою або дуже давньою травмою завітає до нашого кабінету.
Що тоді? Скеровувати таку людину до іншого терапевта? Напружуватися і стресувати всю сесію (а потім — увесь довгий терапевтичний процес)? Після сесії кидатися на літературу й тренінги з травми? У цьому тексті я хотіла б підтримати вас у ситуації терапії людини з досвідом травми — так, щоб ви могли спокійніше вирішити, що в такому разі робити.
- Історія терапії травми така сама довга, як історія психотерапії. Про неї писав уже сам Фройд, і хоча він сам від своїх студій над наслідками сексуальної травми відступився (про це ви прочитаєте, зокрема, у чудовій книжці Джудіт Герман «Травма. Від домашнього насильства до політичного терору»), тему терапії травми розвивали сучасники Фройда: П’єр Жане і Шандор Ференці. Тож якщо ти кваліфікований психотерапевт (якщо ні — у жодному разі не берися за терапію травми), якісь знання про терапію травми ти маєш. Прагматика роботи з травмою до певної міри вшита в кожен напрям психотерапії, адже посттравматичні наслідки споконвіку є частиною психопатології (значно раніше, ніж ці симптоми було зафіксовано в ICD та DSM).
Кожен із напрямів терапії травми, які я вивчала, великою мірою надихався терапіями психотерапевтичного мейнстриму. Терапевтична робота за процедурою пролонгованої експозиції, звісно, користується науковими та прагматичними здобутками поведінкової терапії. Пітер Левін, творець somatic experiencing ®, навчався, зокрема, когнітивно-поведінкової терапії та гештальт-терапії. Терапія брейнспотинг (формальне навчання якої я розпочну цієї п’ятниці <3) чимало черпає з психодинамічної терапії та роботи на стосунках. У психодинамічній імагінативній терапії травми багато натхнення, почерпнутого із системної терапії.
Терапія травми не є чимось окремим від терапії головного напряму. Тож якщо ти терапевт, який здобув освіту у визнаному наукою напрямі, у твоєму інструментарії є окремі техніки, які використовують у терапії травми.
- Терапія травми — це високоспеціалізована галузь психотерапії. Тож неможливо (попри зміст першого пункту) працювати з травмою в кабінеті навпомацки. У нашій роботі з травмою нам потрібне щонайменше одне з переліченого: теоретичні знання, практичні вміння, досвід або мудрий ментор/супервізор, який спеціалізується на терапії травми (мабуть, не мушу писати, що найкраще, коли всі ці ділянки бодай якоюсь мірою охоплено).
Тож якщо ти можеш присвятити знанням про травму бодай шматочок енергії, яку призначаєш на терапевтичний розвиток, повір мені: навіть мінімальні знання про травму дадуть свої плоди (особливо якщо ти поступово й регулярно їх поглиблюватимеш).
Ось кілька моїх пропозицій, як заглибитися — для доброго початку — у знання про терапію травми. Відповідно до засади: кожен психотерапевт потребує знань про травму, проте не кожному з нас потрібно на травмі спеціалізуватися.
a. Прочитай будь-яку книжку про соматичну терапію. Робота з травмою — це робота з тілом, тому варто, щоб на початку свого шляху ти бодай теоретично знав, про що в цій роботі йдеться.
Мої пропозиції книжок для початку:
- Бессел ван дер Колк, «Тіло веде лік». Ця книжка — класика: трохи історії терапії травми, чимало прагматики. Крім роботи з тілом, автор описує інші терапії, що спираються на досвід (EMDR, IFS і не тільки.).
- Пітер Левін, «Внутрішній голос. Як тіло звільняється від травми і повертає собі здоров’я». Тут багато основ методу somatic experiencing ®, опис власного досвіду Левіна і безмір нейробіологічних знань.
- Пет Оґден, «Сенсомоторна психотерапія. Інтервенції в терапії травми та розладів прив’язаності.» Книжка чималого обсягу, але я маю відчуття, що вона охоплює всі ділянки терапії травми через тіло. Чудова річ!
- Брюс Перрі, Опра Вінфрі,, «Що з тобою сталося? Розмови про травму, психічну стійкість і зцілення». Книжка-розмова про могутність налаштування на сигнали тіла, про соматичну пам’ять і про те, які дива може творити терапія, що враховує тіло.
b. Створи інтервізійну групу (колегіальну групу), в якій ви регулярно обговорюватимете терапію травми. Така група супроводжувала мене на початку мого шляху в роботі з травмою. Там зустрічалися терапевти somatic experiencing ®, гештальт-терапевтка, терапевт процесуальної психології, системні терапевти і навіть остеопат. Ми розмовляли про те, чого цікавого навчилися на тренінгах, про важливі книжки з терапії травми й ділилися практичними техніками. Я сумую за тією групою!
c. Запишися на вступний тренінг (інтро) з методу терапії травми. Не мусиш одразу братися за багаторічний курс. Занур одну стопу в терапію травми і з’ясуй сам із собою, чи маєш бажання піти в цю тему глибше. Не для кожного терапія травми стане найважливішою ділянкою роботи, але попереджаю — терапія травми захоплює!
d. Пошукай супервізора/ментора, з яким зможеш консультуватися щодо людей, які потрапляють до тебе після пережитої травми. З таким ментором можна працювати принагідно, лише за потреби. Запитай у своїй школі психотерапії/асоціації або в знайомих терапевтів травми, кого з таких супервізорів вони можуть порадити.
e. Слухай подкасти про терапію травми. Вони не замінять професійного навчання, особливо наживо. Але, можливо, саме з них розпочнеться твоя багаторічна пригода з терапією травми. Пораджу тобі тут мій власний подкаст, але пошукай і інші — зокрема ті, що їх створюють люди, які працюють у напрямі, що є для тебе основним.
f. Відвідай конференцію про терапію травми. Наживо або онлайн. Там ти отримаєш різнобічні знання про терапію травми в концентрованому вигляді. Сам/а вирішиш, які шматочки знань про травму хочеш поглиблювати або які тобі конче потрібні.
- Відмовити клієнтові в психотерапії через брак власних компетенцій — це якраз акт глибокої турботи про цього клієнта. Відмовляй, коли відчуваєш, що процес психотерапії буде тобі не до снаги, але (і це дуже важливе «але») щоразу обговорюй цю відмову зі своїм основним супервізором (у роботі психотерапевта тобі потрібні постійні, багаторічні стосунки із супервізором — це тема для окремої статті). Є відмови, що випливають із турботи, і є відмови з тривоги. Перевіряй зі своїм супервізором, у яке річище відмовляння ти увійшов.
- Будь зі своїм клієнтом/клієнткою щирим. «Я ніколи не працювала з такою темою». «Я не маю досвіду в цій ділянці». «Перш ніж узятися за цю роботу, мені потрібно обговорити це з моїм супервізором/кою». «Домовмося про кілька/кільканадцять сесій і подивімося, наскільки цей процес буде для вас корисним» — це речення, які дадуть тобі змогу зберегти цілісність у роботі з новою темою (якщо тільки ти за цю роботу візьмешся).
- Робота з травмою вимагає від тебе власної психотерапії — частішої та довшої, ніж у випадку іншої психотерапевтичної практики. Травма (також чужа) дестабілізує наші вразливі частини, прикликає незагоєні рани, перевантажує. Працюй із травмою, лише якщо ти певен, що в цих делікатних темах хтось працює також із тобою. Можливо, це один із найважливіших пунктів у цьому списку.
- Травма — частина життя. Вона може трапитися твоєму клієнтові також і тоді, коли ви працюєте над зовсім іншими темами. Не скеровуй одразу в паніці цю людину до терапевта травми, але й не ігноруй цієї теми. Травма — якщо про неї не подбати фахово та емоційно — рано чи пізно виб’є тебе з крісла психотерапевта.
Це все від мене для доброго початку. Тримаю за вас, психотерапевти, кулаки!
Сабіна Садецька, терапевтка травми і викладачка терапії травми
PS На фотографії, доданій до допису, — картина Сальвадора Далі «Metamorfosis de angeles en mariposa».