Робота з травмою може сильно роздробити нас ізсередини. Уже сама терапевтична робота за своєю суттю вимоглива, але робота з травмою може буквально — психологічно й фізіологічно — нас виснажити. Адже наші нервові системи безперервно налаштовуються на фізіологічний стан іншої людини, реєструючи — також без участі нашої свідомості — чийсь спокій, чиюсь радість, але й чиюсь знервованість і відчуття жаху. Тож ми постійно заражаємося психофізіологічними станами одне одного — у бік більшої врегульованості й у бік розрегулювання. Зовсім непомітно ми можемо в такий спосіб віддалятися від свого благополуччя, втрачати охоту до своєї роботи, а зрештою — вигорати в ній.
Я пишу цей текст про гігієну роботи з травмою не для того, щоб усіх нас налякати. Я пишу його для того, щоб ми не применшували впливу роботи з травмою на нашу нервову систему й наше тіло. І щоб ми подивилися на свою роботу у справді довгій перспективі, а не закінчували її раптово, рано і у виснаженні (або в гіркоті). Способів дбати про себе я зібрала у своєму списку багато — щоб ми знали, що є з чого вибирати, а не для того, щоб наш перфекціонізм казав нам, як мало ми робимо.
Турбота про себе — це пригода. Отже, починаймо:
- Рухайся. У мікромасштабі — між сесіями і в макромасштабі — у час після роботи. Травма — це нерухомість. Цю нерухомість носять у собі тіла травмованих людей. І цією нерухомістю ми, терапевти, заражаємося (повторюся) також неусвідомлено. Тож обов’язково вставай між сесіями (особливо онлайновими), сходи по воду (пити достатньо води — теж важлива звичка), зроби кілька присідань. Виконай кілька рухів зліва направо і навпаки (обов’язково перехресних). Струси напругу з усього тіла. Розслаб м’язи довкола рота, щелеп, очей (мікромасаж кутиків очей теж підійде). Після роботи май бодай хвилину руху. Не обов’язково одразу бігти півмарафон: поратися по дому, гуляти з собакою — це теж рух. І увага — роби цей рух із виразним наміром, наприклад: «зараз, ідучи, я роблю це, щоб дати врегулюватися моїм розрегульованим емоціям», «зараз я осідаю», «зараз я даю собі трохи руху, щоб моя нервова система могла повернутися до себе».
- Будь стабільним. Травма — це також хаос і дезінтеграція — на психологічному і фізіологічному рівнях. Вир травми може втягувати й поглинати нас у діаді «клієнт — терапевт» (як я почула колись на навчанні Somatic Experiencing — «травма має ще й свій магнетизм»). Практикуй стабільність. Вчися технік заземлення і центрування. Стабілізуй себе через дихання, через міцну поставу тіла. Скористайся улюбленою ефірною олією (мій найулюбленіший стабілізаційний аромат — «Balance» від Doterra, але це може бути й звичайна соснова олія з крамнички на розі). Уявляй себе з міцним корінням. Для стабільності знадобляться й сильні глибокі м’язи. Йога, пілатес, будь-яка інша активність, яка їх зміцнює, справді, СПРАВДІ допоможе тобі в роботі терапевта.
- Давай нервовій системі знак, що твоя робота на цей момент закінчилася. Травма — це позачасся і безмежжя. Після травми ми маємо відчуття, що вона лишила тінь на всьому, що з нами стається, і що її вплив на наше життя ніколи не закінчується. Буває, що це безмежжя і позачасся анексує й життя терапевта. Давай своїй нервовій системі знаки, що робота справді закінчилася. Скажи це собі вголос або подумки. Переодягнися в домашнє. Випий чаю, який відділяє час роботи від часу після роботи. Пильнуй структуру свого дня і поділ «робота/родина/мій час» (або будь-яку структуру, яку маєш). Плекай ритуали, пов’язані з часом після роботи. Можеш також мати виразний ритуал, що розпочинає роботу (у мене це завжди запалена свічка і заварена матча).
- Пам’ятай про буферні зони/зони переходу між роботою і життям після роботи. Якщо тільки це можливо, подбай про те, щоб твоя нервова система могла у власному темпі (а не різко) змінювати перспективу — з тієї, що зосереджена на роботі, на іншу. Посидь хвилину в машині, перш ніж увійти до дому, повного людей. Прийми душ. Пройдися пішки замість під’їхати громадським транспортом, щоб подовжити час налаштування на іншу площину життя. Буферні зони дають нервовій системі змогу попрощатися з тим, із чим треба попрощатися, і привітати те, що надходить (тоді як травма — цілковита протилежність: вона змушує людину стати віч-на-віч із чимось, що приходить раптово і без її згоди).
- Травма топче наші межі. Часом саме це ми можемо переживати в роботі з чиєюсь травмою. Плекай і підтримуй своє відчуття окремішності. За потреби повертай собі відчуття меж фізично — міцно стисни свої плечі, злегка напруж м’язи — або символічно — накрийся ковдрою/бар’єром. Пильнуй часові межі сесій: вони теж люблять розтягуватися під безміром травми.
- Терапія і супервізія. Психотерапія — це лікувальна дія. Проте у випадку терапевтів травми вона буває ще й дією профілактичною. Виконувати цю роботу без регулярного прибирання у власній голові видається мені просто небезпечним. Іди на терапію! А ще супервізуй свою роботу в супервізора, який викликає в тебе відчуття безпеки і з яким, як ти знаєш, можна поділитися своїми сумнівами й навіть помилками. Немає нічого гіршого за відчуття самотності чи сорому в роботі з травмою.
- Навчайся і май межі в навчанні. Дочитуй. Підвищуй кваліфікацію на курсах і воркшопах (ідеться не лише про знання, ідеться про зростання у стосунках і через стосунки). Але також цінуй те, що вже знаєш і вмієш. НЕМАЄ однієї, магічної методики роботи з травмою; метод, у якому ти працюєш, — якщо тільки ти віддаси йому свій час і серце — теж ефективний (за умови, що це метод, підтверджений наукою і клінічною практикою). Трава завжди зеленіша там, де нас — у сенсі навчання — ще немає, але повір мені: ти не знайдеш там того, що шукаєш. Те, чого ти шукаєш, знайдеться у твоїй внутрішній роботі, розвитку, покорі, рішучості й креативності. А не в чергових 30 000 злотих, витрачених на курс.
- Будь певним того, навіщо ти працюєш із травмою. Який найглибший намір цієї роботи? Цей намір дає тобі розквітати чи марніти? Яка цінність стоїть за твоєю роботою з травмою? Робота з травмою без внутрішнього стрижня цінностей — це біг просто до фінішу вигорання.
- Живи повним життям поза кабінетом. Не ідеальним, а саме повним. Робота — це лише (і аж) робота, частина життя, яке значно ширше й багатше, ніж перебування у професійній ролі.
Успіхів <3.
Сабіна Садецька