* «Що сьогодні дало тобі змогу подумати, що життя — добре?»
* «Які в тебе причини жити?»
* «Як ти збираєшся тримати під рукою той ресурс, який щойно мені описав?»
* «Як ти повертаєшся до себе після важкого досвіду?»
* «Що може допомогти тобі зупинитися у твоєму перевантаженні?»
Сьогодні я вперше в житті увійшла у світ (незвичайних) розмов, орієнтованих на рішення (тобто Solution-Focused Therapy, терапії, орієнтованої на рішення). Зі зворушенням, уважністю і радістю (попри архіскладну тему) я вбирала сьогодні позицію і знання Гезер Фіск під час її воркшопу «Співтворення резильєнтності: орієнтовані на рішення приклади інтервенцій у суїцидальній кризі та в лікуванні травми».
Це були прекрасні 8 годин навчання того, як розмовою переривати гегемонію проблеми. Того, як статичний стан можна словами змінювати на динамічний (тобто «декристалізувати» його — дякую, Маґдо, за це слово). Того, як не проґавити в терапевтичній розмові проблисків того, ким (іще) міг би бути наш клієнт. Того, що відмова від життя — лише одна з доступних опцій (і ми можемо постійно працювати з клієнтом над розширенням доступних сценаріїв життя). Про зв’язок, який не дає розвинутися імпульсивності. Про те, що надія терапевта щодо його клієнта є сильним предиктором ефективності терапії. Про те, що якщо ми досі живемо, то для цього існує важлива причина. І т. д., і т. д. (дуже багато чудових «і т. д.»).
Дякую Polskie Stowarzyszenie Terapii Skoncentrowanej na Rozwiązaniach і Pracownia Psychologiczna Magdalena Szutarska за цей прекрасний воркшоп!