Я глибоко переконана, що в терапії травми нам потрібні як ясна філософія, якою ми керуємося у своїй роботі, так і розмаїті методи, що дадуть нам змогу підтримувати людину в найвідповідніший для неї спосіб. Найважливіше для мене речення, яке я почула на навчанні з TF-CBT, стосувалося зовсім не технік чи досліджень — воно стосувалося чесності в користуванні методами: «Важливіше не те, чи певний метод ефективний, а те, чи він ефективний для цієї конкретної людини, з якою ти саме працюєш».
Навчання з методу роботи з травмою TF-CBT (тобто когнітивно-поведінкової терапії, сфокусованої на травмі) принесло мені кілька нових підказок щодо того, як підтримати людей у зустрічі з їхніми травматичними спогадами (я виписала їх нижче).
TF-CBT — це гібридний метод. Він поєднує в собі, зокрема, і поведінковий підхід, і сімейну терапію, і гуманістичний підхід, і, звісно, когнітивну роботу. Він має свої важливі елементи, які мають з’явитися в терапії, але не нав’язує жорсткої форми їх упровадження. Це гнучкий метод, більше зосереджений на можливостях, досвіді та потребах людини, з якою працюють, і менше — на веденні терапії крок за кроком, бо саме так треба.
Ось кілька моїх нотаток із навчання:
- Розповідь про травму не мусить відбуватися в лінійній послідовності (від початку до кінця). Людина може обрати, на якому моменті розповіді вона хоче зосередитися в цю мить/на цій зустрічі. Проте під час сесії варто пильно спостерігати, яких елементів розповіді уникають найсильніше (уперте уникання посилює симптоми ПТСР або кПТСР).
- «Матеріал» розповіді про травму може бути розмаїтим: говоріння, письмо (розповідь може записувати й терапевт — у випадку дітей, зрештою, найчастіше саме він це й робить), малювання, робота з терапевтичними фігурками, колаж (мені тут одразу спадає на думку й використання терапевтичних карт). Людина може також написати пісню, вірш, сценарій.
- Розповідь про травматичний спогад має містити елементи життя до і після травми. Пропонована послідовність (розділи) розповіді про травму така: 1. розповідь про мене (хто я, де живу, скільки мені років тощо) 2. час до травми/стосунки з кривдником до травми 3. момент/період травми 4. що сталося в моєму житті після травми 5. мої надії/те, чого це мене навчило (це, звісно, лише опція, цей елемент з’являтиметься не завжди)/моє майбутнє. Можна також запитати людину про назву всієї розповіді (щось, що об’єднуватиме всі розділи). І обмірковування назви, розділів, і роздуми про свої думки та емоції щодо травми — це тренування нашої психіки в лагідніших зустрічах із нашими найважчими спогадами.
- У разі кумулятивної/комплексної травми немає потреби розповідати про все, що сталося. Важливо, щоб розповідь охопила найважчу подію/ті події, розповідати про які людина уникає найбільше.
- Ідеально, щоб розповідь про травму могла прозвучати мовою, якою людина користувалася, коли сталася травма. Це особливо важливо у випадку людей із досвідом біженства/імміграції або двомовних людей.
- Розповідь про травму дає терапевтові змогу вловити переконання щодо травми, які можуть блокувати в людини резильєнтність/зцілення. Важливо дати цим думкам прозвучати, але й роздивитися разом із клієнтом, що відбувається, коли ми віримо в усе, що думаємо.
- Важливе запитання наприкінці терапії: «Що б ти сказав самому собі з того моменту, коли починав терапію?».
- Метод TF-CBT діє не завжди (це, зрештою, стосується абсолютно кожного з методів терапії ПТСР і кПТСР). Якщо травма сталася, але людина її не пам’ятає (наприклад, у випадку травми раннього дитинства, ранньої медичної травми), TF-CBT тут не є адекватним методом.
Уф, це було інтенсивне навчання (яке, зрештою, ще триває, бо з навчального формату тепер переходить у консультаційний).
Якщо цей підхід вас зацікавив, раджу прочитати цю книжку: https://wuj.pl/ksiazka/terapia-traumy-i-traumatycznej-zaloby-u-dzieci-i-mlodziezy-wydanie-drugie .
Усього вам доброго!
Сабіна