Застрягання, неможливість рухатися, потрапляння в засідку — часті елементи розповідей про травматичну ситуацію. Травматична пастка може мати як об’єктивний характер (людина заблокована в ліфті в будівлі, що горить), так і суб’єктивний («моя життєва ситуація здається мені безвихідною»). Вона може бути епізодичною (мати свій початок і кінець) або хронічною («я маю відчуття, що це ніколи не скінчиться»).
Нерухомість у ситуації стресу надзвичайно обтяжлива для людини. Адже наші базові механізми виживання завжди пов’язані з рухом (фізичним або ментальним)*. Коли відбувається щось небезпечне, наше тіло або наш розум розганяються в пошуках шляхів виходу зі скрути. Ситуація, в якій будь-який рух у напрямку порятунку/розв’язання проблеми неможливий, дуже дезорганізує наші внутрішні системи. Особливо це стосується застрягань довготривалих, таких, що накопичуються і дедалі більше нас обплутують. Таке застрягання може руйнівно впливати не лише на наше тіло і психіку, а й на найглибші шари нашої ідентичності («хто я?», «чи я й далі та, ким була кілька років тому?», «чи я повною мірою людина?»).
Засідкою для нашої психіки може бути:
– Ситуація війни, терористичної/суспільної/політичної загрози, що відбувається поблизу місця, де ми живемо
– Булінг або мобінг (у ситуації, коли я відчуваю, що не маю можливості змінити школу/місце роботи)
– Коли нас записують/за нами підглядають/стежать/нас контролюють
– Досвід хейту (бо хоч би що ми зробили, важко зупинити хвилю ненависті, яка множиться з кожною годиною)
– Зараження небезпечним вірусом/отримання важкого медичного діагнозу (тіло тоді перестає бути безпечним середовищем для життя, а від тіла ж ми втекти не можемо)
– Приймання ліків, які потрібні нам, щоб вижити, але водночас забирають у нас частину здоров’я
– Досвід психотичних симптомів, зокрема внаслідок безсоння, вживання психоактивних речовин, екстремального стресу (наша голова тоді перестає бути безпечним середовищем для життя, а від своєї голови теж важко втекти)
– Втрата, жалоба, смерть близької людини, з якою ми не можемо змиритися (і хоча реальність перестає бути безпечним простором для життя, від реальності теж важко втекти)
– Досвід насильства в романтичних стосунках, коли нас залякують і відрізають від наших ресурсів, які дали б нам змогу вийти з цих стосунків
⁃ Наше важке минуле, якого — хоч би що ми робили — ми вже ніколи не змінимо (моральна травма).
Що більше наша психіка сприймає ситуацію як «безвихідну», то сильнішими будуть наше дисоціювання, віддалення свідомістю від реальності, заціпеніння, фантазування, яке нам не на користь, інтелектуалізування, втеча в залежності (від речовин, поведінки, людей), ірраціональна (наприклад, агресивна) поведінка. Коли реальність стає нестерпною, ми можемо витримати її лише малими порціями, а часом мусимо відгородитися від неї цілком. Проте, щоб зцілюватися, нам потрібні внутрішній рух, доступ до ресурсів, перебування бодай трохи поруч із нашою реальністю. Внутрішня роздробленість і відреагування замість спокійної відповіді на труднощі лише множать наше страждання.
На жаль, не існує алгоритму, як виробити конструктивну поставу щодо відчуття застрягання/перебування в засідці/екзистенційного знерухомлення. Проте нижче ви знайдете кілька пунктів для доброго початку. Можливо, на котромусь із них ви відчуєте в тілі пожвавлення/незручність/подив — це важлива підказка, затримайтеся на цьому пункті довше. І йдіть із цією рефлексією/пожвавленням далі. Робіть один крок за раз. До внутрішньої свободи.
- Визнай, що ти в психологічній/реальній пастці. Не тікай від цього. Назви це. Перевір, чи може твоє тіло трохи відпочити, коли слова починають відображати реальність, а не затуляти її.
- Там, де немає можливості щось розв’язати, повернути перебіг подій назад, замінити реальність на сприятливішу, нам лишається наше внутрішнє ставлення до того, чого ми змінити не можемо. Яку поставу ти можеш обрати щодо своєї ситуації тепер? Як ти можеш якнайбільше підтримати себе в цій ситуації? Чи можеш ти перестати сперечатися з життям і робити своє життя — таким, яким воно є зараз, — стерпнішим для себе?
- Хоч реальність і чинить тобі опір, ніхто не може забрати в тебе внутрішньої просторості. Свобода приходить із визнання зовнішньої реальності та вибору того, як ти на цю ситуацію відповіси. Як ти можеш відповідати, а не імпульсивно реагувати?
- Дбай про намір і енергію. Якщо я, наприклад, постійно нарікаю — з яким наміром я це роблю? Скільки енергії це в мене забирає? Що для мене зараз найважливіше в цій ситуації, що я хочу вберегти? На що мені найбільше потрібно спрямувати свою енергію?
- Ти не самотній у своєму застряганні. Досвід перебування в засідці, неможливість зробити рух — це універсальний досвід людства. Проте застрягання не означає життєвої мертвоти. Це одна з тих ситуацій, які найбільше розвивають нас внутрішньо. Дозволь собі зрости довкола свого застрягання (а не зіщулюватися й тікати від нього).
- Ми вчимося одне в одного, особливо в безвихідних ситуаціях. Чого ти можеш навчитися в людей, які проходять крізь труднощі, подібні до твоїх? Чого ти можеш навчити людей довкола?
Тримаю за тебе кулаки в цьому процесі!
Сабіна
*Коли рух неможливий, активуються механізми виживання, пов’язані з фрагментацією свідомості або нерухомістю (наприклад, завмирання).