Можливо, якби я не пережила у своєму житті так багато епізодів екзистенційного застрягання, то мчала б тепер на погибель у зовсім не бажаному для мене напрямку. Застрягання для мене — такий собі подарунок від моєї підсвідомості, яка говорить до мене дуже великими літерами нудьги, відчуття безглуздості, зневіри, перевантаженості, бо їй не вдається дістатися до мене іншими шляхами. Застрягання — це дорожній знак на мапі мого життя, який повідомляє, що переді мною глухий кут, позірний шанс, життя, яке гарно виглядало б у газеті, але негарно вписується в мою душу.
Я навчилася дивитися на застрягання чесно і зі співчуттям, принаймні тоді, коли маю на це екзистенційні ресурси. Я багато пишу про свої застрягання (у щоденнику), бо знаю, що лише з часом можу повніше побачити патерн поведінки (внутрішньої теж), який до застрягання призвів.
Якщо ж я застрягання прогавлю (а буває, що прогавлюю), то воно дає мені про себе знати хворобою тіла (найчастіше це нічого серйозного, найчастіше звичайна застуда, безпечна, але така, що тягнеться довше, ніж можна було б сподіватися), грандіозною сваркою, тим, що я гублю речі й забуваю про зустрічі, але чи не найпоширеніший симптом застрягання в мене — це чорний розпач і відчуття цілковитого духовного спустошення.
Кілька тижнів тому я застрягла вкотре. Застрягла, бо повірила, що в цій ситуації для мене є одна-єдина модель життя і праці, і не помітила власної дієвості та унікальності. Життя буває різним, а я в цьому житті можу обирати. Я застрягла, бо не обирала.
Тож кілька останніх тижнів я чимало (знову!) розмірковувала про застрягання.
Із цього постав перелік запитань, які я ставила собі останнім часом і, певно, ставитиму ще не раз.
Може, і вам ці запитання стануть у пригоді. Заохочую придивитися до них не лише головою, а й вашими емоціями, тілесними відчуттями, спогадами, імпульсами. З багатьох застрягань неможливо вийти самою лише раціональністю. Принаймні мені це рідко вдається. Оберіть для початку тільки одне запитання (те, від якого серце заб’ється сильніше), візьміть аркуш паперу і напишіть або намалюйте відповідь на нього.
Успіхів <3.
- Яка історія твого застрягання? Як ти описав(ла) би його на лінії часу свого життя? Які віхи цього застрягання? Якби все мало скластися добре, якими ти уявляєш віхи на лінії часу виходу із застрягання?
- Як робиться твоє застрягання? Який його рецепт — крок за кроком? Те, що було сконструйоване, можна реконструювати. Як робиться вихід із застрягання, коли ти — це ти?
- Якби ти був дієсловом, то яким? Як твої заняття, звички, способи відновлювати енергію (і вкладати її) підтримують тебе в повному, гнучкому, спокійному житті або в чомусь протилежному? Не шукай відповідей «або-або», знайди ті заняття, які спрямовують тебе в бік, що є для тебе важким, а також такі, що ведуть тебе в обраному тобою напрямку?
- Якими прикметниками ти себе описуєш? Що ці прикметники кажуть тобі про твою історію давання собі ради з труднощами, про історію давання собі ради з труднощами у твоїй родині/культурі/про історичний момент, у якому ти живеш?
- Куди ти зараз найбільше спрямовуєш свою увагу? Чого не помічаєш? Від чого відвертаєш увагу? Як те, що ти помічаєш і чого не помічаєш, підтримує тебе у виході із застрягання (або навпаки)?
- З якого найменшого кроку ти міг би почати вихід із застрягання? Подумай про крок менший, ніж підказує тобі твій розум, — найменший із можливих кроків.
- Як ти хочеш проходити крізь важкі моменти у своєму житті? Як ти хотіла б розповісти собі про цей момент за кілька років? Чого ти хотіла б, щоб цей момент тебе навчив (якщо він уже мусить відбуватися)?
- Яку назву ти дав би цьому розділові свого життя? Які розділи ти хотів би ще мати попереду?
- Чого інші могли б навчитися в тебе, спостерігаючи, як ти даєш собі раду з цим важким моментом?
- Подумай про перший момент, коли ти зазнав у своєму житті подібних труднощів. Затримай цей момент на хвилину у своїй пам’яті. Подивися, які емоції, думки, відчуття в тілі він викликає, які образи прикликає. Що хоче бути зробленим зараз? Дозволь собі це зробити.
- Якою могла б бути ширша оповідь про цей період життя, у якому ти перебуваєш? Що могло б бути в неї включене і/або в ній помічене, поціноване? Чого бракує у твоїй теперішній оповіді про тебе? Як ти собі цю оповідь спрощуєш?
- Як ти думаєш про себе в моменти, коли тобі щось вдається? Чи можливо, щоб ти взяла цей спосіб бачення до уваги, проходячи крізь своє застрягання тепер?
- Що найбільше вибиває тебе з рівноваги? Що тебе дестабілізує, перевантажує, блокує, забирає увагу?
- Як ти оцінюєш свій досвід, вибори, думки, мрії? Чи можеш ти надати їм іншої цінності, ваги, ієрархії?
- Якої ваги ти надаєш своїм поразкам і своїм успіхам? Яку оповідь про свої труднощі і про те, що тобі вдалося, ти розповідаєш собі саме зараз?
- Як ти можеш використати свої сильні емоції як паливо для зміни, якої потребуєш?
- З ким ти себе зараз порівнюєш? Це порівняння дає тобі змогу вийти із застрягання чи якраз навпаки?
- Що спершу має бути виплакане, розказане, висміяне, пригорнуте, вибігане, щоб ти могла спокійно зрушити з місця?
- Чи є поруч із тобою людина, яка теж застрягла? Чи відчуваєш ти до неї «застряглу» лояльність? Що станеться з вашими стосунками, коли ти зрушиш із місця, а ця людина залишиться там, де вона є?
- Що є окей попри те, що ти застрягла? Що ти хотіла б узяти з цього часу із собою у своє подальше життя?
- Чи залишатися в застряганні здається безпечнішим, ніж вийти з нього? Визнай своє відчуття загрози у зв’язку з можливою зміною (якщо ти його маєш). Чого ти зараз потребуєш, щоб почуватися в цій зміні безпечніше?
- Що ти можеш вирішити, обрати, організувати інакше?
Прекрасного часу з цими запитаннями!
Тримаю за вас кулаки у процесі виходу із застрягання,
Сабіна
#wiedzaimilosc