Після мого першого тексту про брейнспотинг багато людей запитали мене, як мені працюється з брейнспотингом, чи бачу я його результати і як цей метод працює в часі. Ось кілька перших спостережень.
По-перше: я не працюю лише брейнспотингом, і найбільшу цінність у своїй роботі вбачаю в інтеграції кількох методів. Основою й надалі є когнітивна робота (з наративом) і поведінкова (з чуйною експозицією до травматичних спогадів), Somatic Experiencing (багатошарова робота з травмою). Проте я вважаю, що в цьому наборі брейнспотинг — це підхід, який дає змогу поглибити знання про внутрішній ландшафт пацієнта, показує лімбічні зв’язки між спогадами (лімбічні — тобто емоційні, асоціативні, а не раціональні й логічні) і, передусім, запускає заблоковані захисні реакції, з якими потім можна чудово працювати іншими методами.
По-друге: я бачу величезну зміну в якості своєї роботи після воркшопу з брейнспотингу, у моїй заземленості на сесії, у моїй присутності як терапевтки. Можливо, це ефект кількох сесій брейнспотингу, які я пройшла під час навчання, можливо, річ у тому, що я ще краще зрозуміла, чим є терапевтична рамка стосунків (про яку я на воркшопі чула і яку багато разів спостерігала на практиці). Хай там яке походження цієї зміни, мені тепер працюється інакше — спокійніше і точніше.
По-третє: брейнспотинг виявився корисним у більшості процесів, які я веду. Є люди, які після сесій брейнспотингу говорять про прорив, є такі, що просто переживають щось нове/свіже, і, зрештою, буває й так, що декому ця робота зовсім нічого не дає (таких явна меншість, але для мене це дуже важливий зворотний зв’язок про те, що для цих людей працює чи не працює в терапії). Інакше кажучи, брейнспотинг увійшов у мою практику стрімко, з багатьма перевагами, але попереду в мене ще чимало роботи над тим, щоб інтегрувати його у свої сесії з якнайбільшою користю для клієнтів.
А тепер залишу вам кілька моїх досі не записаних нотаток із воркшопу з брейнспотингу з видатною (справді видатною!) вчителькою Монікою Ґос. Користуйтеся цими нотатками, але я також щиро заохочую вас учитися в Моніки!
1. Травма заклинює нашу внутрішню комунікацію. Важливо в терапії пізнати внутрішню узгодженість нервової системи клієнта. Терапія має заохочувати нашу нервову систему до того, щоб вона почала розмовляти сама з собою.
2. Налаштування на клієнта в терапії так само важливе, як і запуск зцілення на нейробіологічному рівні.
3. Терапевт може налаштуватися на клієнта, лише залишаючись у стані непевності (знати напевно — означає не могти налаштуватися повністю).
4. Контакт із ресурсами — це також шлях до травматичних спогадів.
5. «Скільки тобі років у тому, в чому ти зараз перебуваєш?», «Чи знаєш ти, на що дивишся, коли говориш про це важке?» (запитання з демонстраційної сесії).
6. Замість того щоб щось «робити» в терапії, зміцни свою присутність. «Присутність — це транспортний засіб терапевтичної зміни».
7. Клієнт не мусить довіряти нам одразу. Даймо простір для побудови цієї довіри (і дозвольмо початкову недовіру — вона теж може бути виявом стратегії виживання).
Тримаю кулаки за вашу роботу з травмою!
Сабіна Садецька