Нервова система — і терапевта, і клієнта — має багато що сказати нам під час психотерапії. Вона — важливий асистент наших терапевтичних кроків, який постійно підказує нам, чи рухаємося ми в терапії в напрямку вітальності та інтегрованості, чи разом із клієнтом грузнемо в його старих стратегіях розрегулювання й заціпеніння.
Ось кілька важливих підказок, як читати мову нервової системи і як назавжди вписати її в простір наших терапевтичних сесій.
СПОВІЛЬНИСЯ.
1. Вири нашого розрегулювання живляться поспіхом і бездумністю; дозволь, щоб на твоїй терапії їхнє місце зайняли неквапливість і зацікавленість.
Не вбігай разом із клієнтом у процес психотерапії. Перш ніж почати терапевтичну розмову, дозволь нервовим системам — твоїй і твого клієнта — бодай мінімально осісти (створи також простір, щоб помітити, яку колосальну різницю в терапії це дає). Починай сесії терапії повільно й у повному контакті з тим, що відбувається в тобі та довкола тебе. Відчуй присутність іншої нервової системи поруч із собою, розпізнай її мелодію і вашу спільну мелодію. Не поспішай. Не говори. Відклади мовлення клієнта. Перевір, як йому сьогодні тут із тобою сидиться і чи, окрім його тіла, до кабінету вже прийшла також його увага. Дозволь йому зорієнтуватися у 3 важливих для його благополуччя каналах: перцепції (тому, як він бачить зовнішній світ), інтероцепції (тому, що трапляється в його внутрішньому світі) і нейроцепції (тому, що відбувається між вами і чи почувається він із тобою та в цій ситуації безпечно). Скористайся роботою з диханням і роботою з тілом (делікатними рухами, що регулюють нервову систему, і змінами положення його тіла), щоб заземлити клієнта трішки більше. Перш ніж вир слів і автоматичних реакцій понесе його до старих механізмів давання собі ради, дозволь йому і вам обом відчути, що таке досвід стабільності в тілі.
Повторюй процес орієнтування в зовнішньому та внутрішньому світі клієнта після кожного важливішого моменту в терапії. Шануй природний ритм, у якому інтенсивну терапевтичну роботу врівноважують сповільнення і помічання змін.
2. СТЕЖ ЗА ПРОЯВАМИ ПЕРЕВАНТАЖЕННЯ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ КЛІЄНТА.
Спостерігай, яку місткість щодо збудження має нервова система клієнта, і помічай сигнали того, що ця місткість саме вичерпується. Адже в терапії ми зазвичай працюємо на межі перевантаження (бо нам важливо, щоб під час сесії проявилися труднощі клієнта), проте намагаємося за цю межу не виходити.
Тож уважно пізнавай разом із клієнтом траєкторії його збудження і помічай той момент, коли його емоційна розбурханість стає хаосом або викликає його заціпеніння/відключення (сподіваюся, ви знаєте цей поділ Деніела Сіґела з книжки «Майндсайт»). Створюй якомога більше таких терапевтичних ситуацій, у яких клієнт перебуває в стані збудження і може водночас внутрішньо його спостерігати. Якщо ж можливість спостерігати за собою в цей момент недоступна, найімовірніше, ви з розгону ввійшли в стан перевантаження, з якого треба негайно повертати назад (скористайся в такій ситуації підказками з пункту № 1).
3. ПОМІЧАЙ ОЗНАКИ ІНТЕГРОВАНОСТІ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ КЛІЄНТА.
Ми змінюємося не тому, що вщухають наші емоційні хвилювання. Ми змінюємося тому, що вміємо залишатися присутніми навіть серед найважчих емоційних штормів. Тож важливі моменти в терапії, які свідчать про зцілення, — це ті, коли ми помічаємо, що у самому центрі симпатичного збудження (мобілізації, тиску щось зробити, боротьби або втечі) клієнт знаходить також парасимпатичну енергію (спокою, осідання, зупинки) *.
Тож шукай у терапії стабільності в нестабільні моменти, спокою під час емоційної завірюхи, легкості в найтяжчих проблемах, прийняття на місці відчайдушного контролю. Помічай переходи зі стану гіперзбудження або завмирання до більшої плинності, грації, свободи рухів. Помічай ситуації, у яких клієнтка може модулювати або змінювати свою колись завчену реакцію на стресор, що з’являється автоматично. Вправляйся з клієнтом в описуванні того, що цієї миті хотіла б зробити його нервова система (наприклад, скулити тіло, зупинити розповідь, посваритися з кимось), не йдучи за цим імпульсом. Помічай разом із ним, що способів реагувати існує значно більше, ніж те, що цієї миті підказує йому його емоційний біль.
4. ДОЗВОЛЯЙ ЗАВЕРШУВАТИ НЕЗАВЕРШЕНЕ.
Нервова система носить у собі наші різноманітні незавершені реакції на важкі ситуації . Це можуть бути слова, які колись застрягли нам у горлі («такого з дитиною не роблять!»), рефлекси, які не змогли довершитися (неможливість утекти з палаючого автомобіля), чи реакції тіла, які хтось заблокував у самій середині їхнього перебігу (зупинення тремтіння тіла після травматичної події, наприклад, заспокійливими ліками). Проте, щоб зцілюватися і зростати, нам потрібно завершити те, що було в нас брутально заблоковано. Без цього довершення ми приречені безупинно повторювати наші незамкнені реакції.
Стеж за тими поведінками клієнта, які, з одного боку, повторюються, а з другого — не ведуть ні до чого завершеного: не наближають його до розв’язання жодної з проблем, не поглиблюють його усвідомленості, не сприяють його екзистенційному дозріванню. Це можуть бути поведінки на рівні його тіла (заблоковані, неповні жести), емоцій (зупинене вираження, наприклад, злості), думок (планування без утілення, обсесії) чи імпульсів (неможливість роками написати дипломну роботу). Шукай у них зв’язків із реакціями, які не змогли здійснитися до кінця.
Дозволь клієнтові побачити, де його нервова система застрягла і як сильно вона відтворює старий, автоматизований спосіб розпалювати емоційне збудження й гальмувати в ньому самого себе. Запитуй: «А якби ти міг піти далі, на один крок уперед, у те, чого колись не міг зробити, — що б це було?», «Що мало б статися, щоб ця відраза зникла з твоїх вуст?», «Як ти уявляєш, як повелося б твоє тіло, якби після аварії дозволити йому спокійно оговтатися?».
Веди клієнта — повільно! — до розблокування наступних елементів реакції, до їх «завершення». Використовуй для цього уяву, терапевтичне письмо, роботу з тілом, арттерапію (це довершення реакції, щоб мати справді цілющий характер, має відбутися на рівні досвіду, а не лише на рівні інтелекту й думок).
5. ЗАВЖДИ ЗАПИТУЙ ПРО НАМІРИ.
І наостанок ще одна важлива підказка. Робота з нервовою системою має враховувати всі шари її функціонування: рівень тілесних відчуттів, емоцій, спогадів і образів, імпульсів, але також — щоб ми могли говорити про повну інтеграцію — рівень надавання значень і пошуку наміру. Адже ми можемо в терапії стежити за тілесними відчуттями, називати емоції, розглядати заблоковані імпульси до нескінченності. Без виразного наміру така робота може тривати нескінченно (і вести не до поглиблення інтегрованості, а просто до зростання усвідомленості).
Тож завжди пам’ятай поставити запитання, яке дасть змогу належно використати увагу й енергію нервової системи клієнта (і твоєї): «З яким наміром ти сьогодні сюди прийшов?», «Що мало б для тебе змінитися внаслідок роботи на цій сесії?», «По що важливе для себе ти сюди приходиш?».
<3
Успіхів у ваших терапевтичних процесах! І у ваших власних, розвиткових! Нехай вони принесуть вам і світові багато доброго. І спокійних свят, якщо ви святкуєте.
Сабіна
* Цим спостереженням я завдячую книжці Маріанне Бентцен, я трохи писала про це тут.