Винятковість підходу Somatic Experiencing полягає в тому, що він виокремлює різноманітні категорії травми і цим категоріям підпорядковує план терапії. Адже SE (скорочення від Somatic Experiencing) виходить далеко поза — знайомі з інших напрямів роботи з травмою — дві головні категорії: простої травми (шокової травми) і комплексної травми (міжособистісної). Тут ми маємо, серед іншого, травму фізичного ушкодження, GHIA (стан екстремального збудження після травми), травму невідворотного нападу, травму стихійного лиха або емоційну травму.
Учора й сьогодні я мала нагоду вчитися про специфіку окремих категорій травми і про те, як окреслити для них план терапевтичних інтервенцій, у Ліане Пінто, бразильської викладачки Somatic Experiencing. Я люблю вчитися в Ліане (мої нотатки з її воркшопу про медичну травму ви знайдете тут). Дуже люблю її клінічну підготовку (не кожен викладач SE є психологом чи психотерапевтом, вона ж — клінічна психологиня з дуже великим досвідом) і те, як вона вплітає в те, чого навчає, натхнення з інших напрямів психотерапії (зокрема юнґіанську перспективу, наголошуючи, що соматична робота під час сесії згодом інтегрується у снах).
Ось кілька моїх нотаток із навчання з Ліане. Можливо, вони надихнуть і вас у вашій роботі чи у вашому житті:
- терапевтичні цілі клієнта можуть змінюватися в перебігу психотерапії; людина, яка розрядить накопичене (ув’язнене в тілі) посттравматичне збудження, може почати формулювати свої терапевтичні цілі зовсім інакше, ніж на початку терапії;
- іноді терапія торкається наших найглибших тіней, і тоді може статися так, що під час психотерапії вирине більше тем для роботи, ніж ми мали на початку;
- конкретну категорію травми ми розпізнаємо за симптомами, а не за описом травматичної події;
- низька (або нестабільна) самооцінка майже завжди пов’язана з травмою розвитку;
- важливо, щоб терапевт визнав страждання клієнта, перш ніж почне про нього розпитувати;
- як терапевт не працюй на перших сесіях із травматичним навантаженням в очах клієнта; очі зберігають багато (також) імпліцитних травматичних спогадів;
- «нова» травма іноді дає можливість статися корективному досвідові щодо старої травми; те, як поведемося ми і люди довкола нас щодо нової травми, може «полагодити» давню рану;
- коли ми переживаємо стан екстремального збудження після травми (стан GHIA), у нас змішується те, що йде зсередини (наприклад, жах у тілі), з тим, що приходить іззовні (наприклад, неприязнь сусіда);
- робота зі станом екстремального збудження після травми (станом GHIA) — це насамперед зосередженість на тому, щоб підтримати клієнта в його присутності на сесії та у власному житті;
- дуже важливим у роботі з GHIA є також самоспівчуття <3;
- ми не ренегоціюємо травму, коли тіло носить на собі незагоєні (фізично) рани;
- провина вцілілого дає нам змогу бути емоційно ближче до людей, яких ми втратили (це була для мене дуже важлива думка).
Дякую Ліане, дякую PSSE за організацію навчання!
А вам дякую, що ви тут постійно зі мною <3
Сабіна