Про план-мінімум для нашого благополуччя

Наш розум — максималіст. Історія, якою він особливо любить нас зачаровувати, така: або ми зробимо щось на 100%, або це взагалі не рахується. І саме ця історія напрочуд часто збиває нас із траєкторії нашого доброго життя (замість того, щоб до нього скеровувати). Ми беремося за якусь звичку — раз чи двічі нам вдається виконати її на 100%, а потім закидаємо її на довгі тижні.

Наше благополуччя засноване на регулярності та послідовності. Не на великих ривках чи гучних деклараціях. Його живлять насамперед малі та трохи більші звички, повторювані щодня. Благополуччя — це передбачуваність і відчуття, що ми можемо сприймати самих себе всерйоз. У житті після травми ця повторюваність особливо важлива. Вона будує наші внутрішні межі й — передусім — не дає потрапити у вир уникання того, що могло б найбільше підтримати нас у нашому зціленні (пам’ятаєте епізод «Ładnie o traumie» про травму та особисту гігієну? ідеться, зокрема, про таке уникання).

Тож я подумала, що напишу вам сьогодні про те, що працює в моєму житті, коли йдеться про вибудовування згаданих вище передбачуваності та регулярності. Це те, що я для власних потреб назвала «планом-мінімумом» (але будьмо чесними — найпевніше, не я вигадала цей термін стосовно благополуччя). План-мінімум — це домовленість із самою собою про щоденне виконання мінімальних звичок, які сприяють моєму благополуччю. Ідеться не про обіцянку собі, що я робитиму їх усі на 100%. Ідеться про такий їх обсяг, який уміститься буквально в кожен день (тобто мінімальний). Тобто про безперервний, регулярний мінімум. Менше, ніж мені хотілося б, але набагато більше, ніж якби я після оптимістичного ривка закинула свою рутину.

У мене є угода із самою собою — написати бодай одне речення на день у щоденнику (часто закінчується двома сторінками, але саме так це й працює). У мене є крихітний набір вправ, які супроводжують кожен вихід із душу (буквально 3 хвилини щодня). Я вирішила завжди вибігати сходами (бо знаю, що мені не вдасться щодня виходити на пробіжку). Є угода про клітковину в раціоні, мінімально (але клітковина — це чудово, тож я закінчую з горою клітковини на тарілці). Є щоденна медитація Джеймса Доті, у найкоротшій версії — кілька хвилин (буває, що вона забирає в мене пів години, бо я її обожнюю). Щодня я читаю бодай одну сторінку роману (закінчується багатьма сторінками, але для читання мені, мабуть, не потрібні жодні угоди). Є короткий холодний душ, завжди (уже 14 років). Є смс важливій людині. Є запитання до себе про намір кожного дня. І так далі, і так далі.

План-мінімум такий крихітний, що мій розум навіть не встигає запротестувати перед його виконанням. Натомість із роками план-мінімум стає моєю ідентичністю. Крихітні звички розростаються в мережі довших добрих практик і стають важливим елементом мого образу себе. Коли ж життя стає хаотичним і щільним, я можу повернутися до колишнього мінімуму. Без розпачу, без відчуття поразки. Мінімуму достатньо, якщо я роблю це стільки років безперервно.

За роки роботи в кабінеті й — що не менш важливо — багаторічного зазирання у власний внутрішній світ я навчилася, що розуміння себе — це частина зцілення (і нашого розквіту). Не менш важливою його частиною є описана вище послідовність. Крихітні кроки, а за ними — наступні крихітні кроки. Безупинно. З повагою до того, що життя не завжди дозволяє максимум (і навіть медіум). І до того, що моє тіло, мій розум, моя душа потребують моєї дієвості (а не лише роздумів про неї).

Тримаю за вас кулаки у ваших планах-мінімумах (медіумах і максимумах).

Сабіна 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Prev
Як психотерапевт може дбати про себе? (і робити щось більше, ніж абсолютно обов’язкова супервізія та релаксація після сесій)

Як психотерапевт може дбати про себе? (і робити щось більше, ніж абсолютно обов’язкова супервізія та релаксація після сесій)

Розділи/етапи навчання, присвячені психогігієні самого терапевта, бувають

Next
А що, як після виходу з дому зі мною станеться щось погане? Як підтримати стривожену голову в часи безперервного стресу

А що, як після виходу з дому зі мною станеться щось погане? Як підтримати стривожену голову в часи безперервного стресу

Важко вчитися, будувати дружні стосунки, творити й мріяти, коли наша голова

У цьому розділі немає даних
У цьому розділі немає даних
You May Also Like