1. Існує зараження травмою (вторинна травма), але водночас існує й зараження зціленням (вторинна резильєнтність);
2. Somatic Experiencing, хоч і спирається на дуже складне теоретичне підґрунтя, по суті дуже простий, коли його практикуєш;
3. Робота з ресурсом — це часто робота з тягарем, що виринає (тягарі ховаються по той бік ресурсу);
4. Коли ми як терапевти помічаємо надмірне збудження в тілі клієнта, ми хочемо, щоб воно зрушило, а не розширилося (тут дуже важливе запитання «що виринає зараз?», «що приходить тепер?»);
5. Коли наша увага спрямовується на тілесні відчуття, ми часто природно сповільнюємо темп мовлення.
6. Стан спокійної пильності = «Можу». || Стан збудження/мобілізації = «Мушу». || Стан завмирання/колапсу = «Не можу».
7. Бути присутнім (недисоційованим) — це для людей після травми не завжди безпечний простір для перебування. Присутність/уважність варто вводити в терапію поволі.
8. Перевантаження позначається в тілі в багато різних способів. Одна частина тіла може бути в завмиранні, і водночас інша його частина може бути в стані колапсу.
9. Важливо повертатися з клієнтом на сесії до відчуття безпеки. Лише у відчутті безпеки він може обрати ту стратегію давання собі ради, яка буде для нього найкориснішою. Усвідомлення вибору — важливий момент сесії психотерапії/резильєнтності.
10. Коли під час сесії з’являється завмирання, можна дозволити людині побути в ньому якусь мить, щоб вона могла пізнати, як саме входить у завмирання. Якщо ми одразу заберемо її із завмирання, вона не зможе пізнати, як поводиться її нервова система в перевантаженні.
11. Протокол сесії слугує для того, щоб наростити м’язи терапевтичних навичок. Коли м’яз зміцніє, можна діяти гнучкіше.
Я дуже вдячна долі за цей час!