Про невпинну покору і безстрашну довіру до власного досвіду в роботі психотерапевта

Я працюю терапевтично вже понад десять років. Ця робота незмінно, шалено мене любить, тож терапевтичної роботи в мене аж задосить. Я працюю інтенсивно — не кількісно, бо так я вже не вмію (тут я працюю просто розважливо), а якісно. Психотерапія має бути — на мою думку — густою. Психотерапія має змінювати життя. Психотерапія — це священний простір, у якому страждання має бути огорнуте сенсом. Нерухомість — підштовхнута до руху. Самотність — торкнута присутністю. Це дуже точна, уважна, смілива робота. Я невпинно її обожнюю. І відчуваю внутрішній тиск — виконувати її якнайкраще, наскільки це для мене можливо в цей момент.

Бути психотерапевтом — це вчитися покори. Людина така складна. Людське страждання має стільки шарів. Мій людський і фаховий досвід такий обмежений і неповний (і так уже буде до кінця життя). Тож як психотерапевтка я перебуваю в постійному русі — пізнавальному й досвідному. Я маю привілей безперервно пізнавати нові (а насправді старі) погляди на людину. Зазираю до психології (звісно!), медицини, філософії, мистецтва, літератури, соціології, антропології. Перевіряю, які прекрасні стежки доступу до ресурсів у людині пропонують мої терапевтичні напрями і ті, що мені зовсім не знайомі. Входжу в саму середину того, що наука визнала найефективнішим у моїй професії, а потім іду на околиці. Проте ні в середині, ні на околицях я ніколи не знаходжу однієї і повної відповіді. Тож шукаю далі, невпинно. Як психотерапевтка я, безперечно, дієслово (окрім «робити» і «вчитися», я хочу бути ще й дієсловом «бути»).

Проте бути психотерапевткою — це вчитися ще й безстрашної довіри до себе. Уже 26 років я чесно, з пристрастю і великою надією проводжу час, довідуючись, пізнаючи й переживаючи на власному досвіді те, як ми як вид функціонуємо, як любимо, як зраджуємо (також самих себе), як застрягаємо і як із застрягань вибираємося. На кожній сесії я присутня в кабінеті не лише своїми думками. Мене там значно більше, ніж знань, яких я колись навчилася. Я перевіряю головою і серцем, що працює, як працює і чому працює. Пильно розглядаю й те, що в терапії не вдалося. Тут я вчуся найбільше! Обожнюю вчитися психотерапії формально — лектор, презентація, зошит, нотатки, вправи. Але не з презентації ми довідаємося все про людину. Найбільше мене навчило те, що відбувається в моєму кабінеті. Робота терапевта вчить мати відкриту голову, а водночас дає ґрунт під ногами. Байдуже, скільки довкола крику про психотерапію, — я знаю, що терапія не є ні крикливою, ні простою, ні одноколійною. Терапія — для людини. А людину неможливо спростити. Можна тільки бути з цією людиною.

Покори, відкритості до нового і вкоріненості в собі нам, психотерапевтам, бажаю.

Нехай наша робота просто несе добро в життя людей, з якими ми працюємо.

Сабіна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Prev
Про застрягання (і 22 запитання, які я ставлю собі, коли воно з’являється)

Про застрягання (і 22 запитання, які я ставлю собі, коли воно з’являється)

Можливо, якби я не пережила у своєму житті так багато епізодів екзистенційного

Next
Ось про що мені йдеться

Ось про що мені йдеться

Ідеться про те, щоб уставати вранці й дивитися з любов’ю на свій день, на своїх

У цьому розділі немає даних
У цьому розділі немає даних
You May Also Like