Неможливо стати готовою бути практиком Somatic Experiencing самою лише силою волі. Цю готовність здобувають серцем і розумом, а також делікатним, поступовим, наполегливим тренуванням (під опікою уважних тренерів). Повільно, крок за кроком, у власному ритмі ми вчимося складати розкидані пазли цього методу (а може, радше філософії мислення про людину) і творити з цих маленьких шматочків картину трансформації та зцілення.
Somatic Experiencing для мене — найбільше про те, щоб бути сповна, про те, щоб починати з себе (перш ніж ми почнемо працювати в терапії з будь-ким іншим ), про біль і радість контакту з іншою людиною, про свободу, вміщену у фахові рамки, які мають для мене такий величезний професійний та екзистенційний сенс.
Somatic Experiencing — також про те, що травма не визначає нашого життя і що пам’ять травми в тілі якнайточніше вказує нам на способи її зцілення та інтеграції.
Люблю тебе, Соматику. Люблю тебе, соматикова спільното (завтра вступаю до товариства :)). Від щирого серця дякую за цю трирічну пригоду (а пригоди мають таку властивість, що часом людина і сумнівається, і водночас завдяки іншим людям знаходить сили пройти крізь турбулентності цієї пригоди; за час, коли я губилася і знаходила себе, теж дякую).
Відсьогодні я можу називати себе практиком Somatic Experiencing (я навіть не знала, як сильно мріяла про це звання
). Знаю також, що це не кінець дороги. Соматик потребує фундаменту. Потребує опори також в інших методах. Але це прекрасний місток до людини, яка не знаходить слів, щоб описати свою травму.
PS За традицією маю кілька нотаток з останнього на курсі — чудового! — модуля із Сонею Гомес.
- у стані когерентності організм регулюється сам (проте травма блокує нам доступ до когерентності);
- відчуття безпеки — це рівновага між симпатичною і парасимпатичною нервовою системою;
- дотиком у Somatic Experiencing ми нічого не лагодимо — ми хочемо, щоб завдяки йому клієнт мав доступ до своєї саморегуляції;
- дотик дає нам змогу також дістатися до стану глибокого шоку, який запам’ятало тіло (розум може джерела цього шоку не пам’ятати);
- титрування слугує тому, щоб привести свідомість клієнта до рівня, на якому він зможе помічати сигнали саморегуляції та дерегуляції, що йдуть від тіла;
- контакт із гравітацією дає нам змогу заспокоювати автономну нервову систему; робота з діафрагмами дає змогу ввімкнути внутрішній дотик;
- заблоковані суглоби зберігають нашу травму; в очах ми можемо помітити патерн фізіологічної дезорганізації клієнта;
- і ще важливе запитання наостанок: «як я вміщаю свій рівень беззахисності?»