Про те, що травми зовсім не мусять бути великими, або про книжку «Малі травми»

«Мозок поводиться як іще один м’яз нашого тіла: якщо користуватися ним без перерви, у префронтальній корі накопичуються потенційно токсичні нейромедіатори — точнісінько так само, як молочна кислота відкладається в м’язах ніг після особливо довгого й інтенсивного бігу».

цитата з книжки

Я справді зворушена змістом цієї книжки. Не лише тому, що це книжка про дитячі (хоч і не тільки) кумулятивні травми, тобто малі повторювані поранення, отрута яких сочиться в наше доросле життя. Для мене це передусім книжка про наше благополуччя. Про рівновагу, яка досяжніша за щастя. Про стосунки і про те, як по-різному (і часом самодеструктивно) ми компенсуємо пов’язану з ними напругу. Про вигорання (не лише професійне). Про техніки, що допомагають пережити найгірше. Про прив’язаність і про те, як у дорослому житті ми копіюємо дитячий хаос. Про гедоністичну адаптацію. Про сон, безсоння і про те, як травма й безсоння взаємодіють (а ще про прокрастинацію сну як помсту), звісно, також про роль сновидінь у нашому зціленні. Про позіхання як нейробіологічний кондиціонер (обожнюю цю метафору). Про прийняття і цінності (звучить знайомо для терапевтів прийняття та відповідальності, правда?). Про перебування в екзистенційному „між“ і про вихід із нього. Дякую Wydawnictwo FILIA за це освіжне й збагачувальне автотерапевтичне читання. Дуже раджу!

Meg Arroll (2023), Małe traumy. Kiedy czujesz, że coś jest nie tak, ale nie wiesz co. FILIA. Przeł. Joanna Garbarek.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Prev
Як дбати про себе у професії терапевта травми?

Як дбати про себе у професії терапевта травми?

Робота з травмою може сильно роздробити нас ізсередини

Next
про Somatic Experiencing <3

про Somatic Experiencing <3

Неможливо стати готовою бути практиком Somatic Experiencing самою лише силою

У цьому розділі немає даних
У цьому розділі немає даних
You May Also Like