На які запитання тобі потрібно знати відповідь, беручи участь у психотерапії?

  • Яка базова освіта мого психотерапевта? Цю інформацію найчастіше можна знайти в біографічній довідці психотерапевта. Ти можеш також почути про це під час першої сесії. Якщо цього не сталося — розпитай. І наступне запитання: чи інформація, яку ти почув про базову та післядипломну освіту психотерапевта, тебе заспокоює, чи в тебе є відчуття недомовленості/дезорієнтації? Психотерапевт завжди зобов’язаний докладно розповісти тобі про свою кваліфікацію для роботи в цій професії. 
  • У якому напрямі працює мій психотерапевт? Чи зрозуміло мені, у чому полягає психотерапевтична робота в цьому напрямі? Тобі не потрібна дисертація з напрямів психотерапії. Проте потрібне базове знання про те, що різні напрями існують, мають різне наукове підґрунтя, різні правила роботи, відмінні способи побудови терапевтичних стосунків. Розпитай про це терапевта прямо — «як виглядає типова сесія?», «де я можу почитати про це більше?», «які сильні та слабкі сторони цього напряму/методу?». Отримати відповідь на ці запитання — твоє святе право. Поставити їх — це не «опір терапії», не «недовіра», не «перебирання контролю над терапією». Це звичайне орієнтування в тому, що ви робитимете на терапії і які підстави вести психотерапію саме так, а не інакше.
  • Чи знаю я ім’я та прізвище супервізора мого психотерапевта? До якої асоціації належить мій психотерапевт? Цю інформацію теж можна знайти в біо твого терапевта. Психотерапевт може також повідомити її тобі під час перших сесій. Розпитай про це, якщо ця інформація не прозвучала під час перших сесій.
  • Чи спосіб, у який працює психотерапевт, підходить для труднощів, із якими я до нього приходжу? Ти можеш прямо запитати про досвід терапевта в темі, з якою приходиш, про наукове підґрунтя його методів (багато терапевтів працюють різними методами, тож ця інформація може різнитися залежно від конкретного методу), про його індивідуальний підхід до терапевтичної роботи. Робота під час сесії — це завжди рівнодійна того, чого терапевт дізнається на навчаннях, його досвіду і того, чого потребуєш саме ти. Важливо, щоб ти знав, як психотерапевт пристосовує свою роботу до тебе. 
  • Чи отримую я — коли запитую про обґрунтування застосованої терапевтом інтервенції — відповідь, яка допомагає мені зрозуміти те, що відбувається на сесії?
  • Чи відчуваю я з плином психотерапії її позитивні наслідки — більше усвідомлення себе та своїх механізмів, прийняття того, чого не змінити, і/або зміни в моєму житті поза терапією? Звісно, буває, що психотерапія веде через досвід емоційного болю: жалобу за минулим життям, іншого якого вже не буде, жаль до опікунів, запізніле розуміння певних речей тощо. Проте терапія — це командна робота. Навіть якщо ти страждаєш, терапевт має тоді стояти за тебе горою і показувати, що існує щось більше, ніж теперішній біль. У терапії йдеться не про посилення страждання, а про те, щоб оточити його сенсом, співчуттям і — якщо це тільки можливо — задіяти ресурси, аби звільнити у своєму житті місце для чогось більшого, ніж біль.
  • Чи дотримується мій терапевт етичних правил, пов’язаних із контактом із пацієнтами/клієнтами? Психотерапія — це особлива соціальна ситуація. Терапевт не має права фліртувати з тобою, ставитися до тебе як до власного терапевта, розголошувати інформацію про тебе чи про будь-кого зі своїх пацієнтів. Він не повинен терапевтично працювати з людьми, які перебувають із тобою в близькому контакті. 
  • Чи у разі психічних криз/погіршень психотерапевт виразно реагує на ці погіршення? 
  • Чи чую я «вибач», коли терапевт припускається помилки? Чи може зауваження, що мені щось не підходить у терапії, стати частиною терапії і бути спокійно обговореним?
  • Чи з часом я розумію дедалі більше з того, що відбувається на психотерапії, чи вона стає для мене дедалі незрозумілішою або непередбачуванішою?
  • Що сказала б про цю психотерапію людина, яка бажає мені найкращого у світі і яка дивилася б на мене та на мою психотерапевтку збоку?
  • Чи відправила б я (гіпотетично) до цього психотерапевта свого друга, когось із родини, когось у сильній психічній кризі? Іноді погляд збоку дає нам змогу подивитися на психотерапію з дистанції.
  • Чи маю я відчуття, що можу відрізнятися поглядами/цінностями від свого терапевта, чи він радше нав’язує мені свій спосіб мислення?
  • Чи з плином терапії в мені вибудовується дедалі більше співчуття до себе та інших, чи якраз навпаки — я дедалі більше соромлюся себе і/або дедалі більше лютую на всіх довкола? Лють буває етапом багатьох процесів психотерапії, але залишатися в ній ніколи не є самоціллю. А почуття відповідальності за свої помилки не дорівнює хронічному паралізуючому сорому.
  • Чи довіряє моє тіло цьому терапевтові? Розум іноді вміє переконати нас довіритися людині, якій довіряти не варто. Запитай своє тіло, чи цей психотерапевт — людина для тебе. І уважно почуй відповідь тіла. Не ухвалюй поспішних рішень, але й не ігноруй підказок інтуїції.

Я не закриваю цього переліку запитань. Можливо, я поступово дописуватиму сюди запитання, які видадуться мені слушними.

Дбайте про себе, дуже!

Тримаю за вас кулаки у ваших психотерапіях.

Сабіна

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Prev
Життя в екзистенційній пастці

Життя в екзистенційній пастці

Застрягання, неможливість рухатися, потрапляння в засідку — часті елементи

Next
Як психотерапевт може дбати про себе? (і робити щось більше, ніж абсолютно обов’язкова супервізія та релаксація після сесій)

Як психотерапевт може дбати про себе? (і робити щось більше, ніж абсолютно обов’язкова супервізія та релаксація після сесій)

Розділи/етапи навчання, присвячені психогігієні самого терапевта, бувають

У цьому розділі немає даних
У цьому розділі немає даних
You May Also Like