Не завжди втома — це лише втома або симптом хвороби тіла.
Часом втома — це ще й єдиний доступний нам (на цю мить) спосіб захистити себе від того, чого ми не можемо емоційно вмістити.
Короткочасна втома — це незвичайний дар нервової системи, який каже нам: «відпочинь». Перманентна ж втома каже нам: «не виходь із цього стану, бо назовні на тебе чекає щось, до чого ти, вочевидь, іще не готовий».
Короткочасна втома дає нам змогу жити в ритмі «мобілізація — відновлення». Перманентна ж втома дає нам змогу успішно уникати життя. Адже по той бік перманентної втоми на нас чекають наші відштовхнуті тривога, смуток, сором, розчарування, радість (теж!) і спогади, з якими ми не хочемо бути в контакті.
Тож, можливо, ми почуваємося постійно втомленими не тому, що потребуємо відпочинку. Ми почуваємося постійно втомленими, бо потребуємо більше (від)чувати. Відчувати все те, що колись мусили відштовхнути від себе, щоб вижити. Щось, що колись налякало/засоромило/розчарувало нас так сильно, що ми мусили накрити це густим шаром заціпеніння (яке навчилися називати втомою).
Перманентна втома — не проблема. Вона — недосконале, затратне і водночас колись рятівне для нас — розв’язання проблеми. Дозволити собі відчувати, переживати тривогу, смуток, злість, розчарування — це вихід за межі цього застрягання. Це дотик до життя замість захисту від нього.
Тож коли до тебе вкотре прийде думка «який я сьогодні втомлений», запитай себе: «що зараз намагається привернути мою увагу? до чого я такий заціпенілий? для чого я можу спробувати звільнити в собі простір?». Дозволяючи собі відчувати, роби малесенькі кроки, не затоплюй себе відчуттями, радше смакуй краплі цього нового. І тоді — крок за кроком — ти відкриєш, скільки життєдайної енергії може принести буття у стосунках зі смутком та іншими емоціями, які ти так старанно від себе ховав.
Проживай життя на всю його широчінь. Живи.